По шляху старого трамваю

І поки ми чекаємо свого трамваю, пропонуємо вам познайомитися із однією з родзинок міста – театром.

Наше місто часто відвідували різні артисти. Для їх виступів навіть один з купців на центральній вулиці побудував великий дерев’яний будинок. На жаль, під час чергової пожежі, приміщення і весь театральний реквізит згоріли. А 150 років тому військовий інженер Г. Трамбицький за власні кошти та за своїм проектом, на вулиці Дворцовій, збудував нову будівлю театру.

Зробивши зупинку біля театру, трамвай прямував вздовж споруд військового містечка. Його було споруджено за проектом Департаменту військових поселень у середині ХІХ століття. Тут мали розмістити штаб-квартиру резервного кавалерійського корпусу. Військове містечко складалося із будівель палацу, штабу, військового училища, плацу, зимового манежу та стаєнь. До комплексу військового містечка також входила розташована неподалік Покровська церква.

Рухаючись до самого початку Дворцової вулиці, зверніть увагу на велику триповерхову споруду зліва від нас. Це – справжній палац! Що, не таким ви собі палац уявляли? Дійсно, царським його не назвеш, а от палацом військового поселення – самий раз! Його більш ніж півтора століття тому збудував для себе та своєї свити імператор Микола І. Точніше, перший камінь власноручно заклав. А царі тоді частенько приїздили до нашого міста аби на власні очі побачити, скільки у них війська та що вони вміють. Крім палацу, у середині ХІХ ст., було побудовано штабний корпус, манеж та конюшні, розбито плац. Усі будівлі побудовані у строгому класичному стилі часів військових поселень. Саме від будівлі палацу (рос. - дворец) отримала назву й вулиця – Дворцова.

Наступна зупинка – Земське реальне училище. Це унікальний та найпрогресивніший навчальний заклад ХІХ-початку ХХ ст. Його було засновано у 1870 році. Земським воно було, тому що утримувалось за рахунок місцевого бюджету, а не за рахунок Міністерства народної освіти. Це давало певну незалежність навчальному закладу. А свобода, особливо для людей творчих, здатна творити чудеса й віддячувати результатами роботи на благо громаді! Викладачі реального училища створювали свої навчальні програми та посібники, навіть заснували перший в Україні спеціальний часопис для вчителів – «Педагогічний вісник»!

Черговою будівлею на шляху трамваю, яка б не могла не звернути на себе увагу пасажирів, була лікарня Св. Анни Товариства Червоного Хреста. Це був не просто лікувальний заклад. Це була досить сучасна на той час лікарня, призначена для обслуговування неімущих громадян. Вона була оснащена за останнім словом техніки: водогін, парове опалення, власна електростанція, власна каналізаційна система та система біоасинізації. Завдяки цьому у лікарні були ванні кімнати та внутрішні туалети для персоналу і хворих. Не кожен приватний медичний заклад так був оснащений!

Підіймаючись вгору Костьольною вулицею (нині – вулиця Ганни Дмитрян), маршрут електричного трамваю досягав кінця. На кінцевій зупинці, біля залізничного вокзалу, охайні трамвайні вагончики чекали на усіх, хто прибув до Єлисаветграда, щоб з усіма зручностями приїжджі могли доїхати до центру міста.