Шуховська вежа - водонапірна башта, виконана за проектом інженера Володимира Шухова, та вперше у світі встановлена й використана в системі міського водопостачання - в Миколаєві. Збудована в 1907 році за сприяння організатора виробництва і промислового магната Іоакима Каннегісера неподалік його дому. Перша назва вежі - водогінний Шуховський гіперболоїд. Функціонувала до 1944 року, коли була підірвана відступаючими німецькими військами. Після визволення Миколаєва вежу відновили. Використовувалася до середини 1958 року, поки не ввели в експлуатацію Інгулецький водогін.
Шуховська вежа - водонапірна башта, виконана за проектом інженера Володимира Шухова, та вперше у світі встановлена й використана в системі міського водопостачання - в Миколаєві. Збудована в 1907 році за сприяння організатора виробництва і промислового магната Іоакима Каннегісера неподалік його дому. Перша назва вежі - водогінний Шуховський гіперболоїд. Функціонувала до 1944 року, коли була підірвана відступаючими німецькими військами. Після визволення Миколаєва вежу відновили. Використовувалася до середини 1958 року, поки не ввели в експлуатацію Інгулецький водогін.
Тролейбус №2, №4, №5, №7. Автобус №81, №83, №91. Маршрутне таксі №8, №16, №20, №21, №34, №43, №52, №75
Питання про будівництво водонапірної вежі в Миколаєві виникло ще в липні 1904 року, перший проект якої належав Віктору Веберу, автору миколаївського водопроводу та каналізації. Але цей проект виявився занадто коштовним для міста – 146 235 рублів, тому для реалізації обрали проект інженера московського заводу В.Барі Володимира Шухова. Вартість становила 25 200 рублів. Якщо взяти до уваги всі додаткові витрати, то Миколаїв витратив на вежу 35 638 рублів 99 копійок.
Шуховський проект ідеально підходив для Миколаєва: легка у конструкції та складанні вежа могла утримувати важкий бак з водою і водночас не псувати міський пейзаж, а навіть, навпаки, прикрашати його.
Особливістю проекту було те, що вежа була в 12 разів легше інших, а її вага — менше тієї води, яку вона вміщала. Попереднє місце розташування вирішили змінити: з Католицької вулиці її перенесли на Кур'єрську, в район колишнього заводу Уманського (нині — вулиця Рюміна). Таке рішення пояснювалось близькістю до міських джерел, отже менше труб та економія коштів.
Якщо перші шуховські вежі витримували від 27 до 100 тисяч літрів води, то миколаївська на своїй ажурній гіперболічній основі обіцяла витримати вагу в 600 тисяч літрів. Вже 1 серпня 1906 року завод Барі взяв на себе зобов`язання побудувати вежу за 5 місяців. У жовтні 1906 року почалися роботи з будівництва кам'яного фундаменту. Спочатку скелет споруди збирався на болтах, які після закінчення збирання замінили на заклепки. Установка вежі закінчилася в січні 1907 року. Незабаром після цього був зібраний і пофарбований найбільший у світі резервуар системи Інтце для води. 15 березня 1907 року водонапірна вежа була підключена до миколаївської водопровідної мережі.Висота вежі становить 25,6 метрів, з баком — 32 метри, а обсяг резервуара — 50 тисяч відер (615 м³). Шухов проектує мінімальну, але естетично витончену гвинтову драбину для доступу до резервуару. Філігранність, точність, лаконічність, легкість, ажурність – так можна описати шедевр інженерної думки. Вежа, що зовні нагадувала інсталяцію з металу, виконувала колосальний об’єм роботи на користь Миколаєва. Вежа функціонувала і в революційні роки, і в період німецької окупації. При відступі у 1944 році німці підірвали споруду. Після визволення Миколаєва вежа була успішно відновлена й до 1958 року забезпечувала місто водою. На сьогодні є певні плани і мрії по реконструкції оригінальних частин вежі, що дало би можливість претендувати на увагу ЮНЕСКО. Втративши первісне практичне призначення, вежа зараз має статус пам'ятки архітектури місцевого значення. Вежа Шухова внесена в знамениту енциклопедію Ефрона-Брокгауза й давно стала візитівкою Миколаєва.
Питання про будівництво водонапірної вежі в Миколаєві виникло ще в липні 1904 року, перший проект якої належав Віктору Веберу, автору миколаївського водопроводу та каналізації. Але цей проект виявився занадто коштовним для міста – 146 235 рублів, тому для реалізації обрали проект інженера московського заводу В.Барі Володимира Шухова. Вартість становила 25 200 рублів. Якщо взяти до уваги всі додаткові витрати, то Миколаїв витратив на вежу 35 638 рублів 99 копійок.
Шуховський проект ідеально підходив для Миколаєва: легка у конструкції та складанні вежа могла утримувати важкий бак з водою і водночас не псувати міський пейзаж, а навіть, навпаки, прикрашати його.
Особливістю проекту було те, що вежа була в 12 разів легше інших, а її вага — менше тієї води, яку вона вміщала. Попереднє місце розташування вирішили змінити: з Католицької вулиці її перенесли на Кур'єрську, в район колишнього заводу Уманського (нині — вулиця Рюміна). Таке рішення пояснювалось близькістю до міських джерел, отже менше труб та економія коштів.
Якщо перші шуховські вежі витримували від 27 до 100 тисяч літрів води, то миколаївська на своїй ажурній гіперболічній основі обіцяла витримати вагу в 600 тисяч літрів. Вже 1 серпня 1906 року завод Барі взяв на себе зобов`язання побудувати вежу за 5 місяців. У жовтні 1906 року почалися роботи з будівництва кам'яного фундаменту. Спочатку скелет споруди збирався на болтах, які після закінчення збирання замінили на заклепки. Установка вежі закінчилася в січні 1907 року. Незабаром після цього був зібраний і пофарбований найбільший у світі резервуар системи Інтце для води. 15 березня 1907 року водонапірна вежа була підключена до миколаївської водопровідної мережі.Висота вежі становить 25,6 метрів, з баком — 32 метри, а обсяг резервуара — 50 тисяч відер (615 м³). Шухов проектує мінімальну, але естетично витончену гвинтову драбину для доступу до резервуару. Філігранність, точність, лаконічність, легкість, ажурність – так можна описати шедевр інженерної думки. Вежа, що зовні нагадувала інсталяцію з металу, виконувала колосальний об’єм роботи на користь Миколаєва. Вежа функціонувала і в революційні роки, і в період німецької окупації. При відступі у 1944 році німці підірвали споруду. Після визволення Миколаєва вежа була успішно відновлена й до 1958 року забезпечувала місто водою. На сьогодні є певні плани і мрії по реконструкції оригінальних частин вежі, що дало би можливість претендувати на увагу ЮНЕСКО. Втративши первісне практичне призначення, вежа зараз має статус пам'ятки архітектури місцевого значення. Вежа Шухова внесена в знамениту енциклопедію Ефрона-Брокгауза й давно стала візитівкою Миколаєва.