Династія дала вижницьких раббі для Отинії, Станиславова, Сторожинця, Хайфи, Серету.
Зачинатель Вижницької хасидської династії та родоначальник династії Хагерів (Hager) – великий раббі Менахем Мендель Гагер із Косова, автор трактату «Любов до миру».
Першим Ребе у Станиславові з цієї династії був засновник у 1893 р. хасидського двору в Отинії Ребе Хаїм Хагер (1863–1932) – син знаменитого вижницького цадика Боруха Хагера та внук Вижницького Ребе Менахема-Мендля Хагера.
Після його смерті у 1932 р. другим Отинійським цадиком став його син Ісраєль. Ісраель Шолом-Йосиф Хагер – другий Отинійський Ребе (1884–1944). Обидва були високоосвіченими людьми, залишили по собі відомі релігійні твори – «Душа Ісая» та «Життя Хаїма». Поховані на єврейському цвинтарі.
Отинійський ребе Хаїм Хагер, чиє обійстя у часи воєнних лихоліть Першої світової спалили росіяни, після вимушеної евакуації, повернувся все ж після війни з Відня до Галичини й оселився у Станиславові.
Із прибуттям на проживання у місто цадика – відомого рабина-вчителя, духовного провідника – у Станиславові виник отинійський хасидський двір. При дворі діяли: хедер (релігійна початкова школа), єшива (вищий релігійний навчальний заклад юдеїв, в якому готували рабинів).
Отинія-Ребе Хагер поселився у двоповерховому будинку № 8, який належав заможному єврейському меценатові Едварду Малеру. Приміщення побудоване у середині 1910-х з елементами готики. За документами та даними краєзнавця М. Головатого, у будинку № 8 розміщувалась синагога.
Кам’яниця № 10, яка нагадує пишну віллу побудована в 1910–1912 рр. паном Заславським. Будинок у стилі історизму був складної конфігурації, мав дві високі багатогранні вежі та масивні кам’яні сходи. За даними Ребе Мойше-Лейб Колесника, Хагери купили і «той будиночок, зі шпільком, де диспансер».
«Ребе Хагер був цадиком – духовним провідником релігійної групи. Численні синагоги отинійських хасидів були в Коломиї, Надвірній, на Буковині та в Бессарабії, але центр знаходився у Станиславові, де мешкав їхній вчитель. Раз на рік, на велике єврейське свято, до будинку на вулиці Баторія з’їжджалися паломники, аби послухати проповіді свого ребе. У євреїв вважалося, що навіть просто побачити цадика – це вже велике благословення».
У 1926 р. на хасидському дворі Хагерів звели власну святиню – синагогу (нині – вул. Короля Данила, 6). При ній були хедер та єшива. За документами 1938 р. синагога, у якій проводив богослужіння Хагер Ізраель (Hager Izrael), значиться за адресою Баторого, 8. Будинок був у його приватній власності рабина.
Є дані, що за фінансової підтримки Гіллела Малера у кількох кімнатах кам’яниці № 8 діяв харитативний (благочинний) заклад для бездомних.
За адресою Баторого, 10 у 1930-х у Станиславові діяло єврейське студентське товариство «Бар Кохба».
Рабини Хагери, разом із рабинами Небенцалями, очолювали рух євреїв-ортодоксів у Станиславові. Відділення партії євреїв-ортодоксів «Агудас Ісраель» (Об’єднання Ізраїлю), на чолі з Іцаком Бергманом у 1935 р. нараховувало у місті 800 членів. Під цілковитим впливом ортодоксів із «Агудас Ісраель» перебували навчальні заклади «Єшива Ор Тора» та «Талмуд Тора», а також профспілкова кооперативна каса. Частково вплив «Агудас Ісраель» поширювався ще на тринадцять релігійних, благодійних, гуманітарних товариств Станиславова.
Рабин Хагер, разом із рабином Небенцалем та рабином Бертішем, належали до групи впливових у місті релігійних і громадських діячів, які входили до керівних органів багатьох товариств, насамперед опікунських та благодійних.
Під час німецької окупації вулиця мала назву Торфова, й була західною межею гетто. Тут була щільна огорожа, колючий дріт. Діяла заборона відкривати вікна перших поверхів.
Під час реалізації нацистами Третього райху політики геноциду євреїв, рабини потрапляли під маховик знищення одними з перших. Вірні прикладали неймовірні зусилля з порятунку рабинів. В інтерв’ю головного рабина Івано-Франківського регіону Мойше-Лейб Колесніка є численні факти, які мали місце в Станіславі, за спогадами очевидців тих подій, яким вдалось пережити Голокост: «Відомий рабин – другий Отинійський Ребе Ісраель Шолом-Йосиф Хагер переховувався із сім’єю в підвалі в бункері на вул. Казимирівській (нині – вул. Мазепи, біля нотаріальної контори). Коли дитина гралася в дворі [що був біля цього місця зі сторони вул. Баторого], щоб хоч трошки побачити сонце й вдихнути повітря, хтось доніс німцям. Гестапівці зазвичай у бункер заходити не наважувалися. Довго торгувалися – родина віддала всі гроші, але нацисти все-рівно вкинули в бункер гранату. Вночі хтось витягнув із бункера понівечені вибухом тіла й поховав на єврейському цвинтарі біля батька – знаменитого Отинійського Ребе Боруха Хагера. Коли під час однієї з акцій на єврейському цвинтарі Станіслава донька Отинія-ребе навідріз відмовилась роздягатися, для неї викопали окрему могилу й закопали живцем...»
У гетто в тісному приміщенні разом із Отинія-ребе переховувалася сім’я заможної й відомої в Станіславі й Отинії родини Дульберг: торговець Давид (який отримав освіту в Відні та займався міжнародної торгівлею шкірою), його дружина Фані (родом із Гвіздця, випускниця Львівського університету), 7-річна донька Маріша (1934 р. н.) та 9-місячний син Копале. За подвійною стіною знаходилось потаємне укриття для дітей. Коли Маріша сильно плакала, Отинія-ребе, поклавши на неї руки, промовив: «Зі всіх, хто знаходиться тут в кімнаті, тільки ти залишишся в живих. Знай, що коли згустяться хмари, коли тобі буде здаватися, що наступає кінець світу і навколо тебе непроглядна темрява, для тебе відкриються небеса…»
Про ці трагічні події Голокосту знято фільм «Для тебя раскроются небеса». Автобіографічна історія спротиву маленької дівчинки Малки Розенталь (уродженої Мариші Дульберг) у бункерах, лісах, хлівах та навіть бочці, яку вона розповіла у автобіографічній повісті «Мариша» стала основою для багатьох творів про Голокост, у т. ч. навчальних для дітей і молоді, перекладених різними мовами. Прикарпатка Малка Розенталь є почесним учасником чисельних урядових заходів, навчальних семінарів, зустрічей у Ізраїлі та за його межами з вшанування жертв Голокосту. У горнилі Голокосту, куди потрапила 7-літньою, ще в Станіславському гетто вона втратила 9-місячного братика Копале, яким опікувалася і якому нацисти проламали голову. Із гетто їй з мамою допомогла вибратися няня Деніса, яка й сама ризикуючи життям, спочатку проникла до них на територію гетто через потаємні ходи.
Рішенням міськвиконкому від 26.12.1945 про передачу синагоги по вул. Баторого, 6 в орендне користування ... НКВС. Під час «червоного терору» тут уже працював маховик радянських репресій, націлений на українців. Нині ці будинки № 4, 6, 8, 10 займає Комунальний заклад «Івано-Франківський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер». Всі вони віднесені до пам’яток архітектури місцевого значення.
