Канів

Храм Успіння Богородиці

Опис

  • Пам’ятка архітектури ХІІ століття.
  • Найдавніша кам’яна будівля Канева періоду Київської Русі.

Собор Успіння Пресвятої Богородиці є яскравим зразком середньовічної архітектури періоду Київської Русі, найдавнішою кам’яною будівлею Канева, що збереглася у перебудованому вигляді до наших днів. Успенський собор будувався як тип малого шестистовпного хрестовобанного одноверхого храму, який представив головні риси архітектури ХІІ століття.

Собор Успіння Пресвятої Богородиці є яскравим зразком середньовічної архітектури періоду Київської Русі, найдавнішою кам’яною будівлею Канева, що збереглася у перебудованому вигляді до наших днів. Успенський собор будувався як тип малого шестистовпного хрестовобанного одноверхого храму, який представив головні риси архітектури ХІІ століття.

Як проїхати?

ІСТОРІЯ

  • Собор було закладено на початку ХІІ століття князем Всеволодом Ольговичем.
  • Перша літописна згадка датується 1144 роком.
  • З XVI століття перебував у складі Успенського православного чоловічого монастиря.
  • 1678 року зруйнований внаслідок турецької навали і відновлений у 1781-1787 роках.
  • У 1805-1810 роках храм відбудовано ченцями-василіанами.
  • 1833 року – храм переходить у володіння православного духовенства.
  • 1844 року, в рік 700-річчя, храм оголошено соборним і освячено як Канівський собор Успіння Богородиці.
  • У 1941-1944 роках храм належав Українській автокефальній православній церкві.
  • 1962 року храм був закритий комуністичною владою та переданий під склад.
  • У 1972-1990 роках у приміщенні Собору знаходився Канівський музей народного декоративного мистецтва.
  • З 1990 року було відновлено богослужіння релігійної громади.
  • 1993 року Собор передано релігійній громаді Української православної церкви.

Собор Успіння Пресвятої Богородиці було закладено як церкву св. Георгія (Юрія) 9 червня 1144 року великим князем Всеволодом Ольговичем. З того часу доля храму нерозривно пов’язана з історією міста.

Георгіївську церкву споруджено майстрами, які належали до Києво-Чернігівської архітектурної школи. На підготовку будівництва пішов не один рік: лише процес приготування та гашення в ямах вапняного розчину для кладки стін тривав багато років. Як і всі тогочасні храми, церкву було зведено із цегли-плінфри, яку клали на напівсухий розчин, отримуючи з часом суцільний моноліт, що дозволило їй встояти, переживши усі лихоліття історії. Внутрішні стіни були оздоблені фресковим розписом, який, на жаль, не зберігся.

Храм, під яким ще з князівських часів знаходились підземні ходи, що вели в чотирьох напрямках, слугував надійним сховищем для містян під час нападів ворогів, неодноразово руйнувався і знову відновлювався.

З XVI століття Георгіївська (Юріївська) церква відома як храм Успенського православного чоловічого монастиря.

Після турецько-татарського нападу 1678 року храм було зруйновано і лише у 1781–1787 роках розпочались відновлювальні роботи. У 1805–1810 роках ченці-василіани з допомогою приватних пожертв канівського поміщика Казаринова відремонтували храм для своїх релігійних потреб. З 1833 року церква перейшла у володіння православного духовенства, а у 1844 – оголошена соборною та освячена на честь Успіння Богородиці.

У 1966–1970 роках були проведені реставраційні роботи та відкрито у стінах собору Музей народного декоративного мистецтва (1972–1990 рр.).

Після перенесення музею до колишнього Василіанського училища, 1993 року собор передали релігійній громаді Української православної церкви.

Собор Успіння Пресвятої Богородиці було закладено як церкву св. Георгія (Юрія) 9 червня 1144 року великим князем Всеволодом Ольговичем. З того часу доля храму нерозривно пов’язана з історією міста.

Георгіївську церкву споруджено майстрами, які належали до Києво-Чернігівської архітектурної школи. На підготовку будівництва пішов не один рік: лише процес приготування та гашення в ямах вапняного розчину для кладки стін тривав багато років. Як і всі тогочасні храми, церкву було зведено із цегли-плінфри, яку клали на напівсухий розчин, отримуючи з часом суцільний моноліт, що дозволило їй встояти, переживши усі лихоліття історії. Внутрішні стіни були оздоблені фресковим розписом, який, на жаль, не зберігся.

Храм, під яким ще з князівських часів знаходились підземні ходи, що вели в чотирьох напрямках, слугував надійним сховищем для містян під час нападів ворогів, неодноразово руйнувався і знову відновлювався.

З XVI століття Георгіївська (Юріївська) церква відома як храм Успенського православного чоловічого монастиря.

Після турецько-татарського нападу 1678 року храм було зруйновано і лише у 1781–1787 роках розпочались відновлювальні роботи. У 1805–1810 роках ченці-василіани з допомогою приватних пожертв канівського поміщика Казаринова відремонтували храм для своїх релігійних потреб. З 1833 року церква перейшла у володіння православного духовенства, а у 1844 – оголошена соборною та освячена на честь Успіння Богородиці.

У 1966–1970 роках були проведені реставраційні роботи та відкрито у стінах собору Музей народного декоративного мистецтва (1972–1990 рр.).

Після перенесення музею до колишнього Василіанського училища, 1993 року собор передали релігійній громаді Української православної церкви.

ЦІКАВІ ФАКТИ

  • Із 1671 року настоятелем Канівського монастиря був Макарій Токаревський (1605–1678). За життя ігумен Макарій мав дар яснобачення та чудотворення. Передбачив не лише спустошення Канева турками, а й власну смерть. Після нападу турків на Канів 17 вересня 1678 року місто і монастир були розорені дотла, а самого архімандрита стратили за відмову видати монастирські скарби. Вороги підпалили храм, але тіло настоятеля лишилося нетлінним. Його мощі були поховані в монастирській церкві в Каневі, а 1688 року перенесені до Переяслава. 1942 року – до Троїцької церкви міста Черкас, і 1965 року – до Черкаського храму Різдва Пресвятої Богородиці. З 2003 року – до новозбудованого Свято-Михайлівського собору в Черкасах. Частину нетлінних останків зберігають в Успенському соборі Канева. 20 вересня 2008 року поблизу Успенського собору відкрили пам’ятник Макарію Канівському (автор проекту – Володимир Толстоп’ятов, м. Канів).
  • Від Успенського собору пролягає меморіальний «Останній шлях Тараса Шевченка на Чернечу гору. 8 (20 травня) 1861 року домовину з тілом Кобзаря було перевезено до Канева. Дві доби вона перебувала в Успенському соборі і родичі Тараса Шевченка хотіли поховати його біля стін Успенського собору. Проте поетів приятель Григорій Честахівський, який супроводжував домовину Кобзаря з Петербургу в Україну, зумів відстояти виконання останньої волі. 10 (22 травня) 1861 року відправлено урочисте богослужіння, після якого протоієрей Успенського собору Гнат Мацкевич виголосив промову, яку закінчив пророчими словами: «…Минуть віки, і далекі нащадки дітей України побачать і пізнають, хто був Тарас Шевченко! Бажав ти, брате, жити в Каневі, от і живи до кінця світу! А ти, Україно, побожно шануй наше місто, бо в нас спочивають кістки Тараса Шевченка. Тут, на одній із найвищих гір Дніпрових, покоїтиметься прах його і, як на Голгофі, подібно хресту Господньому, стоятиме хрест, котрий буде видно і по той, і по цей бік нашого славного Дніпра!». У супроводі траурної процесії домовина з прахом Тараса Шевченка розпочала свій останній шлях до місця вічного спочинку, де на Чернечій горі відбувся ритуал поховання.
  • У травні 2012 року на вежі Успенського собору встановлено годинник з двома циферблатами вагою близько 50 кг та діаметром 1,6 м. Уперше годинник тут з’явився ще у в 1805-1810 роках, коли в ньому знаходився греко-католицький храм.
  • У липні 2013 року у рамках відзначення 1025-річчя хрещення Русі відбулося освячення нового іконостасу в Успенському соборі, виготовленого з італійського мармуру світло-сірого кольору, висотою 4,5 м, довжиною 10 м та вагою близько 30 тон, до якого з попереднього іконостасу було перенесено кілька давніх ікон і царські врата, датовані ХVІІ століттям (автор проекту іконостасу – Василь Безякін, м. Київ).
  • 2014 року над центральною брамою Успенського собору встановлене мозаїчне панно-ікону Успіня Пресвятої Богородиці (автор проекту – Валерій Нестеренко, м. Львів).
  • Із 1671 року настоятелем Канівського монастиря був Макарій Токаревський (1605–1678). За життя ігумен Макарій мав дар яснобачення та чудотворення. Передбачив не лише спустошення Канева турками, а й власну смерть. Після нападу турків на Канів 17 вересня 1678 року місто і монастир були розорені дотла, а самого архімандрита стратили за відмову видати монастирські скарби. Вороги підпалили храм, але тіло настоятеля лишилося нетлінним. Його мощі були поховані в монастирській церкві в Каневі, а 1688 року перенесені до Переяслава. 1942 року – до Троїцької церкви міста Черкас, і 1965 року – до Черкаського храму Різдва Пресвятої Богородиці. З 2003 року – до новозбудованого Свято-Михайлівського собору в Черкасах. Частину нетлінних останків зберігають в Успенському соборі Канева. 20 вересня 2008 року поблизу Успенського собору відкрили пам’ятник Макарію Канівському (автор проекту – Володимир Толстоп’ятов, м. Канів).
  • Від Успенського собору пролягає меморіальний «Останній шлях Тараса Шевченка на Чернечу гору. 8 (20 травня) 1861 року домовину з тілом Кобзаря було перевезено до Канева. Дві доби вона перебувала в Успенському соборі і родичі Тараса Шевченка хотіли поховати його біля стін Успенського собору. Проте поетів приятель Григорій Честахівський, який супроводжував домовину Кобзаря з Петербургу в Україну, зумів відстояти виконання останньої волі. 10 (22 травня) 1861 року відправлено урочисте богослужіння, після якого протоієрей Успенського собору Гнат Мацкевич виголосив промову, яку закінчив пророчими словами: «…Минуть віки, і далекі нащадки дітей України побачать і пізнають, хто був Тарас Шевченко! Бажав ти, брате, жити в Каневі, от і живи до кінця світу! А ти, Україно, побожно шануй наше місто, бо в нас спочивають кістки Тараса Шевченка. Тут, на одній із найвищих гір Дніпрових, покоїтиметься прах його і, як на Голгофі, подібно хресту Господньому, стоятиме хрест, котрий буде видно і по той, і по цей бік нашого славного Дніпра!». У супроводі траурної процесії домовина з прахом Тараса Шевченка розпочала свій останній шлях до місця вічного спочинку, де на Чернечій горі відбувся ритуал поховання.
  • У травні 2012 року на вежі Успенського собору встановлено годинник з двома циферблатами вагою близько 50 кг та діаметром 1,6 м. Уперше годинник тут з’явився ще у в 1805-1810 роках, коли в ньому знаходився греко-католицький храм.
  • У липні 2013 року у рамках відзначення 1025-річчя хрещення Русі відбулося освячення нового іконостасу в Успенському соборі, виготовленого з італійського мармуру світло-сірого кольору, висотою 4,5 м, довжиною 10 м та вагою близько 30 тон, до якого з попереднього іконостасу було перенесено кілька давніх ікон і царські врата, датовані ХVІІ століттям (автор проекту іконостасу – Василь Безякін, м. Київ).
  • 2014 року над центральною брамою Успенського собору встановлене мозаїчне панно-ікону Успіня Пресвятої Богородиці (автор проекту – Валерій Нестеренко, м. Львів).