Монастир єзуїтів

1610 року генерал подільський та староста брацлавський Валєнта-Олександр Калиновський заснував у Вінниці постійний осередок єзуїтського ордену, згодом надавши католицьким ченцям власну земельну ділянку та чималі гроші на будівництво. Ймовірним архітектором монастиря вважають італійця Джакомо Бріано. Цей комплекс Товариства Ісуса складався з костелу, келій, сутеренів-крипти, башти-дзвіниці, гуртожитку та приміщення для школи. Після завершення будівництва монастиря єзуїти звели навколо товстий цегляний мур з вежами по кутах. Монастирський ансамбль розмістився в нагірній частині правого берега. Його будівлі свого часу вражали капітальністю й добротністю, і за ними закріпилася назва Мури (від латинського murus — стіна). Тоді ж і виникає поняття комплексного архітектурного об’єкта Мури, до якого через століття приєднається ще один монастир — домініканський. У цей час Вінниця стала адміністративним і економічним центром Брацлавського воєводства на східному кордоні Речі Посполитої. І фортеця відігравала значну роль під час ворожих нападів. Окрім того, комплекс монастирських споруд став важливим культовим і освітнім осередком Вінниці.

До початку XIX століття Мури хоч і переживали період занепаду, але зберігали свої функції, навіть після припинення існування єзуїтського ордену. 1814 року тут було відкрито гімназію, паралельно з якою у стінах Мурів містилися в’язниця та казначейство. За часів Російської імперії та, згодом, Радянського Союзу тут розташовувалися навчальні заклади, військовий шпиталь, казарми, пожежна команда, православна церква, гімнастична зала, рада робітничих депутатів, музей з бібліотекою, архів, редакція газети, товариство «Динамо» та навіть кінотеатр.

Незважаючи на міцні укріплення, комплекс залишився недобудованим і за роки свого існування все ж зазнав значних руйнувань через розграбування, пожежу, напади, зміну власників, відсутність належного ремонту та просто з плином часу. Південне крило наприкінці ХІХ століття взагалі довелося знести, згодом обвалилася фасадна стіна.

Унаслідок численних перебудов сучасний вигляд збереженої споруди поєднав у собі кілька архітектурних стилів. Зі східного боку це потужні контрфорси XVII століття, із заходу ― барокове оздоблення XVIII століття, а з півночі ― головний фасад у класицистичних відтінках, прикрашений модерновими залізними сходами. Від оборонної стіни комплексу збереглася кутова вежа, яку можна побачити зі сторони вулиці з однойменною назвою Мури.