Тарасова Гора – як Шевченківський меморіал у Каневі уже понад півтора століття належить до найвищих у символічному сенсі вершин України. Ця неповторно красива й мальовнича наддніпрянська гора (по-канівськи – круча) знана ще з часів Козаччини у складі одного із монастирів Запорозької Січі як урочище Чернече, стала широко відомою саме завдяки надзвичайно важливій в історії становлення української нації події, що відбулась тут 22 (10 ст. ст.) травня 1861 року. Того пам'ятного дня українська громада виконала один із найважливіших заповітів свого національного пророка Тараса Шевченка – повернутись з чужини в Україну і навіки бути із своїм народом.
Тарасова Гора – як Шевченківський меморіал у Каневі уже понад півтора століття належить до найвищих у символічному сенсі вершин України. Ця неповторно красива й мальовнича наддніпрянська гора (по-канівськи – круча) знана ще з часів Козаччини у складі одного із монастирів Запорозької Січі як урочище Чернече, стала широко відомою саме завдяки надзвичайно важливій в історії становлення української нації події, що відбулась тут 22 (10 ст. ст.) травня 1861 року. Того пам'ятного дня українська громада виконала один із найважливіших заповітів свого національного пророка Тараса Шевченка – повернутись з чужини в Україну і навіки бути із своїм народом.
Церква Покрови Пресвятої Богородиці підноситься на Чернечій горі, яку ще ...
Шевченківський національний заповідник (місто Канів, Черкаської обл.) діє на ...
Уже в день поховання поета 22 травня 1861 року священик Успенського собору протоієрей Гнат Мацкевич звернувся до своїх сучасників та їх нащадків із закликом: «Благоговій же до граду нашого, Україно; у нас покоїться прах Тараса Шевченка!».
Цією історичною подією, яку Софія Русова означила як «перший факт громадського національного життя України», українці завдячують, насамперед, Григорію Честахівському, Олександру Лазаревському та Варфоломію Шевченку. Це вони – його приятелі за дорученням українців Петербургу, виконали Шевченків заповіт назавжди повернутись в Україну. Відразу ж після поховання поета насипали за козацьким звичаєм високу могилу, яка стала місцем прощі шанувальників творчості та життєвого подвигу українського генія. На кургані встановили високий дубовий хрест. У 1867-68 роках громадою здійснено роботи із благоустрою могили: вона набула вигляду двоярусного, обкладеного камінням і порослого степовою травою кургану- усипальні.
В липні 1884 року на кошти Василя Тарновського-молодшого та Старої Громади, замість дерев’яного хреста встановлено виготовленого на заводі Термена у Києві чавунного пам’ятника-хреста висотою понад шість метрів і вагою понад 250 пудів (4000 кг). Також збудовано хату-сторожку, в одній половині якої влаштовано перший народний музей Шевченка – «Тарасову світлицю», а в другій жив сторож Іван Ядловський.
У 1918 році Шевченковим меморіалом починає опікуватись держава – Радою Міністрів УНР від 10 червня 1918 року її визнано національною власністю. Симоном Петлюрою, головою Київської губерніальної народної управи, та Василем Королівом-Старим, уповноваженим губерніальної управи з догляду над могилою Шевченка, розроблено ґрунтовний законопроект-програму створення культурно-освітньої інституції, який так і не був реалізований у повній мірі.
20 серпня 1925 року Радою Народних Комісарів УСРР територію навколо могили Шевченка загальною площею в 4 десятини (4 га) оголошено державним заповідником і передано у відання Народного комісаріату освіти.
1 травня 1923 року більшовики скинули з могили Тараса Шевченка пам’ятник-хрест, – як символ релігії, а натомість, у липні, встановили тимчасовий пам’ятник – чавунне погруддя роботи Каленя Терещенка.
Сучасного вигляду Шевченківський меморіал набув 18 червня 1939 року із встановленням на могилі поета бронзового пам’ятника (ск. Матвій Манізер, арх. Євген Левінсон) і спорудженням літературно-меморіального музею (арх. Василь Кричевський, Петро Костирко).
Під час Другої світової війни меморіал зазнав значних втрат: фашистами повністю знищено музейну експозицію, а в 1943 році музей перетворено на трудовий табір. Після звільнення Канева, заповідник відновив діяльність і вже у травні 1944 року музей прийняв перших відвідувачів.
На Тарасовій Горі знаходиться також могила Івана Ядловського, довголітнього доглядача Шевченкового меморіалу, перший народний музей Шевченка – «Тарасова світлиця» (1884, відтворений 1991), пам'ятний знак (2009) в пам'ять про борця за незалежність і соборність України Олекси Гірника (1912-1978). Біля підніжжя Гори встановлено пам’ятний знак українському гетьману Івану Підкові (2007) та збудовано церкву Покрови Пресвятої Богородиці (2014).
Уже в день поховання поета 22 травня 1861 року священик Успенського собору протоієрей Гнат Мацкевич звернувся до своїх сучасників та їх нащадків із закликом: «Благоговій же до граду нашого, Україно; у нас покоїться прах Тараса Шевченка!».
Цією історичною подією, яку Софія Русова означила як «перший факт громадського національного життя України», українці завдячують, насамперед, Григорію Честахівському, Олександру Лазаревському та Варфоломію Шевченку. Це вони – його приятелі за дорученням українців Петербургу, виконали Шевченків заповіт назавжди повернутись в Україну. Відразу ж після поховання поета насипали за козацьким звичаєм високу могилу, яка стала місцем прощі шанувальників творчості та життєвого подвигу українського генія. На кургані встановили високий дубовий хрест. У 1867-68 роках громадою здійснено роботи із благоустрою могили: вона набула вигляду двоярусного, обкладеного камінням і порослого степовою травою кургану- усипальні.
В липні 1884 року на кошти Василя Тарновського-молодшого та Старої Громади, замість дерев’яного хреста встановлено виготовленого на заводі Термена у Києві чавунного пам’ятника-хреста висотою понад шість метрів і вагою понад 250 пудів (4000 кг). Також збудовано хату-сторожку, в одній половині якої влаштовано перший народний музей Шевченка – «Тарасову світлицю», а в другій жив сторож Іван Ядловський.
У 1918 році Шевченковим меморіалом починає опікуватись держава – Радою Міністрів УНР від 10 червня 1918 року її визнано національною власністю. Симоном Петлюрою, головою Київської губерніальної народної управи, та Василем Королівом-Старим, уповноваженим губерніальної управи з догляду над могилою Шевченка, розроблено ґрунтовний законопроект-програму створення культурно-освітньої інституції, який так і не був реалізований у повній мірі.
20 серпня 1925 року Радою Народних Комісарів УСРР територію навколо могили Шевченка загальною площею в 4 десятини (4 га) оголошено державним заповідником і передано у відання Народного комісаріату освіти.
1 травня 1923 року більшовики скинули з могили Тараса Шевченка пам’ятник-хрест, – як символ релігії, а натомість, у липні, встановили тимчасовий пам’ятник – чавунне погруддя роботи Каленя Терещенка.
Сучасного вигляду Шевченківський меморіал набув 18 червня 1939 року із встановленням на могилі поета бронзового пам’ятника (ск. Матвій Манізер, арх. Євген Левінсон) і спорудженням літературно-меморіального музею (арх. Василь Кричевський, Петро Костирко).
Під час Другої світової війни меморіал зазнав значних втрат: фашистами повністю знищено музейну експозицію, а в 1943 році музей перетворено на трудовий табір. Після звільнення Канева, заповідник відновив діяльність і вже у травні 1944 року музей прийняв перших відвідувачів.
На Тарасовій Горі знаходиться також могила Івана Ядловського, довголітнього доглядача Шевченкового меморіалу, перший народний музей Шевченка – «Тарасова світлиця» (1884, відтворений 1991), пам'ятний знак (2009) в пам'ять про борця за незалежність і соборність України Олекси Гірника (1912-1978). Біля підніжжя Гори встановлено пам’ятний знак українському гетьману Івану Підкові (2007) та збудовано церкву Покрови Пресвятої Богородиці (2014).