У 1830-х роках найвідомішим купцем Станиславова був Йоель Гальперн.
Його син Авраам Гальперн під час «весни народів» – революції 1848–1849 рр. – був організатором Єврейського підрозділу Національної гвардії в Станиславові . Згодом він став одним із впливових у Галичині політичних діячів, був обраний 1848-го від Станиславова депутатом до австрійського парламенту.
Представники родини Гальпернів – Ансельм, Герш та Кароль – у свій час очолювали правління/кагал єврейської релігійної громади у Станиславові.
Д-р Кароль Гальперн, син керівника громади Герша Гальперна, був не лише землевласником і володів земельними угіддями у с. Вовчинець (нині село у складі Івано-Франківської територіальної громади), а мав вчене звання доктора права та агрономії.
У часи ЗУНР д-р Гальперна Кароля було обрано головою Єврейської Національної Ради в Станиславові. Треба зазначити, що в 1919 р. «український уряд визнав ЄНРаду Східної Галичини (місцезнаходження центрального осередку – Станіслав) за найвищий орган єврейського представництва в краю». Співпраця ЄНРади та уряду ЗУНР була спрямована на організацію єврейської національно-культурної автономії та забезпечення представництва в органах управління державою. Як голова ЄНРади у Станиславові, Кароль Гальперн у січні 1919 р. зустрічався із цих питань із прем’єр-міністром ЗУНР Левком Бачинським та ін.. За оцінкою д-ра Максима Гона, ЗУНР запропонувала найбільш ліберальний проект вирішення єврейського питання в Європі, який включав «запровадження інституту екстериторіальної автономії».
Кароль Гальперн залишався однією з найвпливовіших постатей у Станиславові й Галичині й у міжвоєнний період. Він був як очільником єврейської громади, так і засновником, керівником і опікуном багатьох єврейських товариств та організацій у Станиславові, зокрема благодійних та опікунських.
Правління єврейської громади/кагал ортодокс Кароль Гальперн очолював у 1919–1925 рр..
Одне з найвпливовіших єврейських опікунських товариств – Єврейську раду опіки над сиротами – теж перебувала під головуванням Кароля Гальперна. За даними поліції, кількість членів цієї ради у 1930-х рр. складала біля 4 тисяч осіб.
Представниця родини Гальпернів – підприємниця Хана Лянда Горовіц була співзасновницею благодійного товариства «Ахават Хесед Гмілат Хасадім» (одного з найчисельніших та найпопулярніших у місті, 1500 членів), яке теж у 1930-х очолював Кароль Гальперн.
Разом із іншими представниками єврейської еліти Станиславова – Б. Ліберманом, Л. Арнольдом, Ф. Блаунштейном, Н.Епштейном та ін. – Кароль Гальперн був засновником «Союзу поширення професійної освіти серед євреїв» («Вузет»). В окремих документах Кароль Гальперн значиться одноосібним засновником «Вузет», тому можна вважати його одним із основних його фундаторів. У 1930-х товариство «Вузет» нараховувало більше 155 членів, а у політичному плані належало до табору сіоністів. «Союз поширення професійної освіти серед євреїв» відповідав своїй назві, оскільки заснував і утримував в місті професійні школи: ремісничу, як для хлопців так і для дівчат, в якій вивчали крій та шиття, вишивку, а також мови (єврейську, англійську, польську), історію, географію та інші предмети.
Гальперн Кароль очолював засновану в 1928 р. в місті єврейську ложу «Ахдут» («Єдність»). Основними завданнями ложі «Ахдут» (Єдність), закладеної 14.02.1928 під номером №1094 у Станиславові, було об’єднання єдиновірців, благодійна, гуманітарна, просвітницька діяльність та ін. Ложа входила до «Союзу гуманітарних товариств Бней Бріт Польщі» . У своїй діяльності керувалася статутом заснованого в 1843 р. у Нью-Йорку ордену «Бней Бріт» (Сини Завіту). Чисельно невелике (на початку створення 34, в 1930-х роках – 49 членів) гуманітарне товариство «Ахдут», т. зв. філантропічна ложа, було одне з найвпливовіших в місті, це визнавали також органи поліції.
Цікаво, що ортодокс д-р Кароль Гальперн був засновником і опікуном скаутської організації сіоністів-ревізіоністів «Менора» у Станиславові.
Спортивне товариство «Гакоах», створене в 1905 р., голова якого теж був К. Гальперн, перебувало під впливом організації «Союз євреїв-військових ім. В. Жаботинського» (т. зв. сіоністів-ревізіоністів).
Історію самої будівлі досліджували у свій час краєзнавці Іван Бондарев та Михайло Головатий, а результати своїх студій виклали у статті часопису «Репортер» – «Слідами старого Станиславова. Кам’яниця Гальперна».
