Лікарню було відновлено 1955 року, сьогодні це Комунальне некомерційне підприємство «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної Ради».
Про всі секрети й загадки цього особливого місця оповідає їх хранитель ― музей, розташований у головному корпусі. Також сьогодні дуже популярні авторські екскурсії територією лікарні, адже її стіни приховують чимало таємниць. Тут панує особлива атмосфера, що ввібрала нашарування різних епох і поколінь.
Лікарню було відновлено 1955 року, сьогодні це Комунальне некомерційне підприємство «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної Ради».
Про всі секрети й загадки цього особливого місця оповідає їх хранитель ― музей, розташований у головному корпусі. Також сьогодні дуже популярні авторські екскурсії територією лікарні, адже її стіни приховують чимало таємниць. Тут панує особлива атмосфера, що ввібрала нашарування різних епох і поколінь.
Маленьке повітове містечко навіть не мріяло про здобутки цивілізації: електричне освітлення, каналізацію, центральне опалення та водопостачання в кожен дім, а ґрунтовими вулицями цокали коні та грюкотіли вози ― такою була Вінниця на межі ХIХ‒ХХ століть. І саме тоді в місті з’являється перша в Україні психіатрична установа, побудована за спеціальним проєктом архітектора Дмитра Пруссака.
Лікарня для душевнохворих, розрахована на 1000 пацієнтів, була зведена 1897 року як одна з найбільш прогресивних у Російській імперії, адже передбачала всі атрибути комфорту, всі надбання сучасності та технічні новинки. Корпуси для зручності з'єднані не тільки наземними коридорами, але й підземними комунікаційними тунелями. Архітектура ― у стилістиці еклектики з елементами історизму. Оригінальне композиційне рішення будівлі вдало доповнює чудова панорама на місце злиття річок Вишня та Південний Буг, а також великий парк, який свого часу допомагали висаджувати самі пацієнти, оскільки працетерапія була одним із передових методів лікування, що застосовувалися в закладі.
Доктор наук Василь Петрович Кузнецов, перший директор лікарні, не тільки керував процесом побудови, але й усіляко сприяв її розвитку, не шкодуючи ані сил, ані часу, ані власних коштів. Рейкова дорога у підземних переходах та підйомники в кожне відділення, бездоганна інсоляція та вентиляція корпусів, гідротерапевтичні пристрої та велика світла зала для балів і розваг, домова церква з приміщенням для хору та дзвін, власна бібліотека й аптека, своя ферма та садово-городнє господарство ― ось неповний перелік переваг.
1900 року при лікарні відкрили парафіяльне училище. А під час Перших визвольних змагань (1917‒1921 роки) її перетворили на шпиталь для поранених і хворих на тиф стрільців УГА. 1936 року було прийняте рішення про присвоєння лікарні імені академіка О. І. Ющенка, який протягом 3 років працював тут ординатором. Жахлива доля спіткала пацієнтів лікарні у період нацистської окупації, коли вона перебувала у розпорядженні німецької військової адміністрації: чимало з них були заморені голодом, розстріляні, отруєні та разом з іншими жертвами нацистів поховані у братській могилі на території установи.
Маленьке повітове містечко навіть не мріяло про здобутки цивілізації: електричне освітлення, каналізацію, центральне опалення та водопостачання в кожен дім, а ґрунтовими вулицями цокали коні та грюкотіли вози ― такою була Вінниця на межі ХIХ‒ХХ століть. І саме тоді в місті з’являється перша в Україні психіатрична установа, побудована за спеціальним проєктом архітектора Дмитра Пруссака.
Лікарня для душевнохворих, розрахована на 1000 пацієнтів, була зведена 1897 року як одна з найбільш прогресивних у Російській імперії, адже передбачала всі атрибути комфорту, всі надбання сучасності та технічні новинки. Корпуси для зручності з'єднані не тільки наземними коридорами, але й підземними комунікаційними тунелями. Архітектура ― у стилістиці еклектики з елементами історизму. Оригінальне композиційне рішення будівлі вдало доповнює чудова панорама на місце злиття річок Вишня та Південний Буг, а також великий парк, який свого часу допомагали висаджувати самі пацієнти, оскільки працетерапія була одним із передових методів лікування, що застосовувалися в закладі.
Доктор наук Василь Петрович Кузнецов, перший директор лікарні, не тільки керував процесом побудови, але й усіляко сприяв її розвитку, не шкодуючи ані сил, ані часу, ані власних коштів. Рейкова дорога у підземних переходах та підйомники в кожне відділення, бездоганна інсоляція та вентиляція корпусів, гідротерапевтичні пристрої та велика світла зала для балів і розваг, домова церква з приміщенням для хору та дзвін, власна бібліотека й аптека, своя ферма та садово-городнє господарство ― ось неповний перелік переваг.
1900 року при лікарні відкрили парафіяльне училище. А під час Перших визвольних змагань (1917‒1921 роки) її перетворили на шпиталь для поранених і хворих на тиф стрільців УГА. 1936 року було прийняте рішення про присвоєння лікарні імені академіка О. І. Ющенка, який протягом 3 років працював тут ординатором. Жахлива доля спіткала пацієнтів лікарні у період нацистської окупації, коли вона перебувала у розпорядженні німецької військової адміністрації: чимало з них були заморені голодом, розстріляні, отруєні та разом з іншими жертвами нацистів поховані у братській могилі на території установи.