Шевченківський національний заповідник

Новітня сторінка в історії Чернечої гори розпочалася 22 травня 1861 року, коли українська земля навіки прийняла пророка національного відродження, геніального поета і художника Тараса Шевченка. Цього дня було виконано його заповітну волю знайти вічний спочинок в Україні. Відразу ж перейменована на Тарасову гору, ця вершина стала одним із національних центрів єднання українців довкола ідеї створення Української Соборної Держави.

Ідея національно свідомої української інтелігенції, згуртованої Київською Старою Громадою у 2-й пол. ХІХ – поч. ХХ ст., об’єднати довкола меморіалу Тараса Шевченка усі визначні пам’ятки історії, археології та природи остаточно визріла в умовах Української Народної Республіки та була затверджена рішенням Ради Міністрів Української Держави 10 червня 1918 року.

Завдяки зусиллям видатних громадських діячів-державотворців Симона Петлюри, письменника Василя Короліва-Старого, мецената Євгена Чикаленка, педагога Володимира Науменка, науковців Володимира Різниченка і Миколи Біляшівського та участі багатьох інших добродіїв у 1917-1925 роках сформовано концептуальні засади діяльності Шевченківського заповідника. Саме на їх базі уже Рада Народних Комісарів УСРР 20 серпня 1925 року постановила «Оголосили територію могили Т. Г. Шевченка коло міста Канева, загальною площею в 4 десятини, за державний заповідник». З того часу Заповідник у процесі свого становлення неодноразово змінював назву і підпорядкування.

2008 року розпорядженням Кабінету Міністрів України до складу Заповідника увійшли ще три музеї Канева – «Історичний музей», «Літературна Канівщина» та «Музей народного декоративного мистецтва».

Музейна збірка налічує понад 80 тис. одиниць збереження. Початок її формування пов’язаний із створенням у 1884 році першого народного музею «Тарасова світлиця». У колекції – сім офортівТараса Шевченка, прижиттєві видання його поезій, меморіальні речі, пов’язані з похованням поета в Петербурзі та перепохованням в Україні. Вагому складову музейної колекції становлять твори художників – сучасників Тараса Шевченка, ілюстраторів його літературної спадщини. Надзвичайно цінними є речі, що зафіксували образ Тарасової Гори на різних етапах української історії. Унікальним по наповненню є книжкове зібрання, до якого входять раритетні прижиттєві та наступні видання літературної та мистецької спадщини українського генія, її переклади мовами народів світу, шевченкознавчі дослідження, здійснені в Україні та за кордоном. Представлено документи та матеріали, з яких особливу цінність становлять книги вражень відвідувачів меморіалу (з 1897), з автографами діячів національного відродження С. Петлюри, Є. Чикаленка, С. Єфремова, В. Винниченка, І. Липи, класиків літератури і мистецтва. Також представлено музичні інструменти та особисті речі кобзарів і бандуристів, доля яких пов’язана з могилою Тараса Шевченка, твори живопису і графіки лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка. Окрім шевченкіани та україніки має твори мистецтва та книги з багатьох країн світу, автографи Нобелівських лауреатів Світлани Алексієвич і Жан-Поль Сартра, Симони де Бовуар, особисті речі письменника Джека Лондона. Унікальними є етнографічна та археологічна колекції, зібрання ікон.

Окрім того Заповідник опікується пам’ятками та об’єктами, пов’язаними з іменем поета на території Канева та Канівщини – «Останнім шляхом Кобзаря», похованням його нареченої Ликери Полусмак (1917), пам’яткою садово-паркового мистецтва «Михайлова Гора» (с. Прохорівка), могилою кобзаря Олекси Чуприни (1993), перекладачки з Великобританії Віри Річ (2009), які заповідали бути похованими неподалік від Тарасової Гори та ін.