Дніпро, Рось, Росава, русичі, Київська Русь, козацька держава, Тарас Шевченко - всі ці символи історії України пов`язані з Каневом, одним з найдревніших міст Східної Європи, де на схилах дніпрових круч впродовж віків творилася історія української нації.
Канів - місто обласного значення Черкаської області.
Територія міста - 1742 га.. Кількість населення - 24 тисячі осіб.
Офіційно встановлена дата заснування міста - 1078 рік.
Дніпро, Рось, Росава, русичі, Київська Русь, козацька держава, Тарас Шевченко - всі ці символи історії України пов`язані з Каневом, одним з найдревніших міст Східної Європи, де на схилах дніпрових круч впродовж віків творилася історія української нації.
Канів - місто обласного значення Черкаської області.
Територія міста - 1742 га.. Кількість населення - 24 тисячі осіб.
Офіційно встановлена дата заснування міста - 1078 рік.
Територія Канева була заселена з давніх часів, цьому сприяли вигідні природні умови – наявність річок, луків, гір, лісів. Перша людина на території Канівщини з`являється близько 40 тис. років тому. Про це свідчать залишки стоянок первісних людей в околицях Канева та знахідки при будівництві Канівської ГЕС.
В археологічних культурних шарах знаходять залишки матеріальної та духовної культури, починаючи з палеоліту (25 тисяч років тому). Тут знайдені поселення доби мезоліту, всесвітньовідомої трипільської культури (ІV—ІІІ тис. до н.е.), середньодніпровської культури бронзового віку (ІІ тис. до н.е.), скіфські древності (VІ—ІV ст. до н.е.), ранньослов’янські (VІ—VІІ ст.), давньоруські (VIII—ІХ ст.) пам’ятки. Всього — більше 30 пам’яток.
Про походження назви міста існує безліч легенд і гіпотез: назва міста походить від птаха канюка; від річки Канівки, що протікала в цьому місці; від тюркського слова, що в перекладі означає “місце крові”. Цікава гіпотеза про те, що Канів заснував відважний рос Каній ще в 5 ст. н.е.
З початку VІІ ст. Канівщина стає центром формування давньоруської (Київської) держави, захищаючи її південно-східні кордони. Стародавній Канів був не тільки фортецею, що височіла на горі Московка, а й ланцюгом поселень, культових споруд, укріплень вздовж узбережжя Дніпра.
Перша літописна згадка про Канів датується 1144 роком, коли князь Всеволод Ольгович заснував тут церкву святого Юрія ( пізніше Успенський собор). 1149 року Юрій Долгорукий посадив князем у Каневі свого сина Гліба. Проте в “Печерському патерику” згадується про приїзд грецьких іконописців до Києва, вони проходили по Дніпру через Канів між 1074 і 1088 роками.
У середині 12 ст. Канів був великим містом і відігравав важливу роль в житті Давньої Русі. Він був одним з найважливіших торговельних центрів Київської Русі, центром удільного князівства та центром єпархії, тому що мав єпископську кафедру. Канів, зокрема, був княжим уділом внуків Володимира Мономаха—Гліба (сина Юрія Долгорукого) та Мстислава (сина великого князя Київського Мстислава), юного сина великого князя Романа , засновника (в 1199 р.) Галицько–Волинської держави.
Домінує думка, що в результаті нашестя військ Бату Саїн-хана в 1239—1240 рр. на Україну Канів був перетворений монголами Золотої Орди в резиденцію баскаків.
З 1362 р. Канівщина опиняється в складі Великого Князівства Литовського, а з 1569 року Каневом заволоділа польська шляхта.
На рубежі 15 - 16 століть Канівщина стає, одним із перших і найважливіших центрів формування українського козацтва. Із призначенням канівським старостою (в 1511 р.) овруцького шляхтича Остапа Дашкевича Канівщина перетворилась в один з найбільших центрів опору турецько-татарській агресії. Адже повз Канів тягнувся найбільший в той час у світі шлях на ринки работоргівлі— Чорний шлях.
У 16 ст. на Дніпровій горі височів Канівський замок, обгороджений дерев`яною стіною і оточений ровом. Над замком височіли 6 башт з гарматами.
У 90-х роках 16 ст. канівці беруть активну участь у селянсько - козацьких повстаннях проти польської шляхти, яке очолив гетьман реєстрових козаків Кшиштоф Косинський та під проводом Северина Наливайка.
Старостами канівськими, а згодом і гетьманами України були: засновник Запорізької Січі князь Дмитро Вишневецький, Михайло Вишневецький, Остафій Ружинський, канівець Тимофій Орендаренко, канівський полковник Яків Лизогуб.
1 серпня 1601 року Каневу було дароване Магдебурзьке право.
З волі Гетьмана Михайла Дорошенка у 1626 р. Канів стає фактично першою столицею української козацько-гетьманської автономії. В Каневі знайшли свій останній спочинок гетьмани Іван Підкова, Яків Шах, Самійло Кішка, Яків Остряниця, Петражицький-Кулага. В роки Національно–визвольної війни 1648—1657 рр. (під проводом Б. Хмельницького) Канівський полк, як військова одиниця, був одним з найбільших в українській козацькій армії. Він налічував 16 сотень і 2957 козаків.
17 вересня 1678 року турки вдерлися в Канів, зруйнували місто, а міщан, які зачинилися в Успенському соборі морили голодом та немилосердно катували. Макарія, канівського єпископа, після тортур стратили на міському майдані .
За умовами Прутського тракту (1711) Канів відходить до Польщі. Тоді в місті було відкрито католицький костьол, засновано базиліанський монастир, відкрито перший учбовий заклад – вищу парафіяльну школу.
З 1775 року Канів перейшов в особисту власність польського короля Станіслава Августа, а пізніше його племінника Станіслава Понятовського.
7 травня 1787 року Катерина ІІ на судні “Днепр” зупинилася напроти Канева. На Канівський берег вона так і не зійшла, зустріч з польським королем відбулася на судні, але гора Грецьке місто з тих пір стала зватись Московкою.
З 1793 року внаслідок другого розподілу Польщі Канів увійшов до Київської губернії Російської імперії. З 1837 року Канів стає повітовим містом. Станом на 1849 рік в місті нараховується 5138 жителів, населення займалось чинбарством, шевством, гончарством. Промисловість Канева складалась з невеликого цегельного заводу, 16 водяних, 13 сплавних, 6 вітряних млинів.
22 травня 1861 р. у Каневі, на Чернечій горі, було поховано прах великого українського письменника і художника, справжнього патріота України Тараса Григоровича Шевченка (1814 - 1861). За козацьким звичаєм було насипано високу могилу і на ній встановлено дерев`яного хреста. Влітку 1891 р. тут було створено першу в Україні таємну політичну партію “Братство Тарасівців”, яка поставила за мету здобуття української державності.
На початку ХХ століття у місті налічувалося 9245 жителів. Діяли поштово-телеграфна контора, поштово-земська станція, бібліотека, клуб, лікарня, богадільня, три готелі, трактир, вальцевий паровий млин, 20 вітряних млинів, слюсарна майстерня, глином’ятний завод, 105 торгових лавок, 14 кузень .
З кінця серпня 1919 року по січень 1920 при владі в Каневі була Денікінська армія, а по червень 1920 року місто утримували поляки. 7 – 8 червня 1920 року в повіті втретє і на довгі роки у місті була встановлена Радянська влада.
У довоєнному двадцятиріччі переважаючими галузями міської промисловості були легка і харчова. У місті збудували деревообробний комбінат, потужний механічний млин, олійницю, маслозавод, промислові артілі. Під час Голодомору 1932-1933 років у Каневі розпочалася ще одна будова – спорудження меморіалу на Тарасовій горі.
У другій світовій війні через Канів проходив лівий фланг оборонних рубежів Києва. У кривавій битві за Канівський плацдарм неоціненну допомогу бойовим підрозділам надавав бронепоїзд №56, який курсував вздовж лінії оборони. Спеціалістами НКВС було підірвано залізничний міст через Дніпро. Близько 900 днів і ночей гітлерівці були господарями в місті. Чотири місяці точилися кровопролитні бої у районі висот Канівського Подніпров’я і лише 31 січня 1944 року бійцями 206-ї стрілецької дивізії місто було визволене.
31 травня 1964 року у Каневі було закладено перший камінь під Канівську ГЕС – це останній гідроелектровузол каскаду середньодніпровських станцій. Одночасно із будівництвом ГЕС розбудовується і місто. Зростають нові житлові масиви, будуються школи, дитсадки, зводяться промислові об’єкти, а саме електромеханічний завод „Магніт“ та підприємство "Закордоненерго"; відкрито Канівське училище культури і мистецтв; збудовано 3-х поверховий лікувальний корпус Центральної районної лікарні.
За останнє десятиліття в Каневі розпочали діяльність такі великі підприємства харчової промисловості світового рівня – Канівська філія ТОВ «Клуб Сиру», група компаній «Верес» та компанія ТМ «Наша ряба». Виробничі площі ЕМЗ “Магніт” успішно використовують ТОВ «Магніт-Прилад», ТМ «Сатурн», ТОВ «Ергопак».
Історична спадщина міста налічує 53 пам’ятки історії, культури та археології, 7 музеїв.
Канів входить до списку історичних міст України та є переможцем акції “7 чудес України: історичні міста та містечка” .
Територія Канева була заселена з давніх часів, цьому сприяли вигідні природні умови – наявність річок, луків, гір, лісів. Перша людина на території Канівщини з`являється близько 40 тис. років тому. Про це свідчать залишки стоянок первісних людей в околицях Канева та знахідки при будівництві Канівської ГЕС.
В археологічних культурних шарах знаходять залишки матеріальної та духовної культури, починаючи з палеоліту (25 тисяч років тому). Тут знайдені поселення доби мезоліту, всесвітньовідомої трипільської культури (ІV—ІІІ тис. до н.е.), середньодніпровської культури бронзового віку (ІІ тис. до н.е.), скіфські древності (VІ—ІV ст. до н.е.), ранньослов’янські (VІ—VІІ ст.), давньоруські (VIII—ІХ ст.) пам’ятки. Всього — більше 30 пам’яток.
Про походження назви міста існує безліч легенд і гіпотез: назва міста походить від птаха канюка; від річки Канівки, що протікала в цьому місці; від тюркського слова, що в перекладі означає “місце крові”. Цікава гіпотеза про те, що Канів заснував відважний рос Каній ще в 5 ст. н.е.
З початку VІІ ст. Канівщина стає центром формування давньоруської (Київської) держави, захищаючи її південно-східні кордони. Стародавній Канів був не тільки фортецею, що височіла на горі Московка, а й ланцюгом поселень, культових споруд, укріплень вздовж узбережжя Дніпра.
Перша літописна згадка про Канів датується 1144 роком, коли князь Всеволод Ольгович заснував тут церкву святого Юрія ( пізніше Успенський собор). 1149 року Юрій Долгорукий посадив князем у Каневі свого сина Гліба. Проте в “Печерському патерику” згадується про приїзд грецьких іконописців до Києва, вони проходили по Дніпру через Канів між 1074 і 1088 роками.
У середині 12 ст. Канів був великим містом і відігравав важливу роль в житті Давньої Русі. Він був одним з найважливіших торговельних центрів Київської Русі, центром удільного князівства та центром єпархії, тому що мав єпископську кафедру. Канів, зокрема, був княжим уділом внуків Володимира Мономаха—Гліба (сина Юрія Долгорукого) та Мстислава (сина великого князя Київського Мстислава), юного сина великого князя Романа , засновника (в 1199 р.) Галицько–Волинської держави.
Домінує думка, що в результаті нашестя військ Бату Саїн-хана в 1239—1240 рр. на Україну Канів був перетворений монголами Золотої Орди в резиденцію баскаків.
З 1362 р. Канівщина опиняється в складі Великого Князівства Литовського, а з 1569 року Каневом заволоділа польська шляхта.
На рубежі 15 - 16 століть Канівщина стає, одним із перших і найважливіших центрів формування українського козацтва. Із призначенням канівським старостою (в 1511 р.) овруцького шляхтича Остапа Дашкевича Канівщина перетворилась в один з найбільших центрів опору турецько-татарській агресії. Адже повз Канів тягнувся найбільший в той час у світі шлях на ринки работоргівлі— Чорний шлях.
У 16 ст. на Дніпровій горі височів Канівський замок, обгороджений дерев`яною стіною і оточений ровом. Над замком височіли 6 башт з гарматами.
У 90-х роках 16 ст. канівці беруть активну участь у селянсько - козацьких повстаннях проти польської шляхти, яке очолив гетьман реєстрових козаків Кшиштоф Косинський та під проводом Северина Наливайка.
Старостами канівськими, а згодом і гетьманами України були: засновник Запорізької Січі князь Дмитро Вишневецький, Михайло Вишневецький, Остафій Ружинський, канівець Тимофій Орендаренко, канівський полковник Яків Лизогуб.
1 серпня 1601 року Каневу було дароване Магдебурзьке право.
З волі Гетьмана Михайла Дорошенка у 1626 р. Канів стає фактично першою столицею української козацько-гетьманської автономії. В Каневі знайшли свій останній спочинок гетьмани Іван Підкова, Яків Шах, Самійло Кішка, Яків Остряниця, Петражицький-Кулага. В роки Національно–визвольної війни 1648—1657 рр. (під проводом Б. Хмельницького) Канівський полк, як військова одиниця, був одним з найбільших в українській козацькій армії. Він налічував 16 сотень і 2957 козаків.
17 вересня 1678 року турки вдерлися в Канів, зруйнували місто, а міщан, які зачинилися в Успенському соборі морили голодом та немилосердно катували. Макарія, канівського єпископа, після тортур стратили на міському майдані .
За умовами Прутського тракту (1711) Канів відходить до Польщі. Тоді в місті було відкрито католицький костьол, засновано базиліанський монастир, відкрито перший учбовий заклад – вищу парафіяльну школу.
З 1775 року Канів перейшов в особисту власність польського короля Станіслава Августа, а пізніше його племінника Станіслава Понятовського.
7 травня 1787 року Катерина ІІ на судні “Днепр” зупинилася напроти Канева. На Канівський берег вона так і не зійшла, зустріч з польським королем відбулася на судні, але гора Грецьке місто з тих пір стала зватись Московкою.
З 1793 року внаслідок другого розподілу Польщі Канів увійшов до Київської губернії Російської імперії. З 1837 року Канів стає повітовим містом. Станом на 1849 рік в місті нараховується 5138 жителів, населення займалось чинбарством, шевством, гончарством. Промисловість Канева складалась з невеликого цегельного заводу, 16 водяних, 13 сплавних, 6 вітряних млинів.
22 травня 1861 р. у Каневі, на Чернечій горі, було поховано прах великого українського письменника і художника, справжнього патріота України Тараса Григоровича Шевченка (1814 - 1861). За козацьким звичаєм було насипано високу могилу і на ній встановлено дерев`яного хреста. Влітку 1891 р. тут було створено першу в Україні таємну політичну партію “Братство Тарасівців”, яка поставила за мету здобуття української державності.
На початку ХХ століття у місті налічувалося 9245 жителів. Діяли поштово-телеграфна контора, поштово-земська станція, бібліотека, клуб, лікарня, богадільня, три готелі, трактир, вальцевий паровий млин, 20 вітряних млинів, слюсарна майстерня, глином’ятний завод, 105 торгових лавок, 14 кузень .
З кінця серпня 1919 року по січень 1920 при владі в Каневі була Денікінська армія, а по червень 1920 року місто утримували поляки. 7 – 8 червня 1920 року в повіті втретє і на довгі роки у місті була встановлена Радянська влада.
У довоєнному двадцятиріччі переважаючими галузями міської промисловості були легка і харчова. У місті збудували деревообробний комбінат, потужний механічний млин, олійницю, маслозавод, промислові артілі. Під час Голодомору 1932-1933 років у Каневі розпочалася ще одна будова – спорудження меморіалу на Тарасовій горі.
У другій світовій війні через Канів проходив лівий фланг оборонних рубежів Києва. У кривавій битві за Канівський плацдарм неоціненну допомогу бойовим підрозділам надавав бронепоїзд №56, який курсував вздовж лінії оборони. Спеціалістами НКВС було підірвано залізничний міст через Дніпро. Близько 900 днів і ночей гітлерівці були господарями в місті. Чотири місяці точилися кровопролитні бої у районі висот Канівського Подніпров’я і лише 31 січня 1944 року бійцями 206-ї стрілецької дивізії місто було визволене.
31 травня 1964 року у Каневі було закладено перший камінь під Канівську ГЕС – це останній гідроелектровузол каскаду середньодніпровських станцій. Одночасно із будівництвом ГЕС розбудовується і місто. Зростають нові житлові масиви, будуються школи, дитсадки, зводяться промислові об’єкти, а саме електромеханічний завод „Магніт“ та підприємство "Закордоненерго"; відкрито Канівське училище культури і мистецтв; збудовано 3-х поверховий лікувальний корпус Центральної районної лікарні.
За останнє десятиліття в Каневі розпочали діяльність такі великі підприємства харчової промисловості світового рівня – Канівська філія ТОВ «Клуб Сиру», група компаній «Верес» та компанія ТМ «Наша ряба». Виробничі площі ЕМЗ “Магніт” успішно використовують ТОВ «Магніт-Прилад», ТМ «Сатурн», ТОВ «Ергопак».
Історична спадщина міста налічує 53 пам’ятки історії, культури та археології, 7 музеїв.
Канів входить до списку історичних міст України та є переможцем акції “7 чудес України: історичні міста та містечка” .