Будівля лікарні Генріха Бера — виразна пам’ятка північного модерну в старому Олександрівську. Її спорудили для приватної лікарні та пологового притулку. Заклад поєднував акушерську допомогу з хірургічним та офтальмологічним напрямами, а його історія тісно пов’язана із соціальною підтримкою мешканців міста.
Цегляний корпус має два основні поверхи, напівпідвальні приміщення та заокруглене наріжжя. Два крила розташовані під прямим кутом уздовж вуличної забудови. Разом із колишнім житловим блоком вони утворюють П-подібну композицію; окремі частини згодом надбудували до трьох поверхів.
Відкрита цегляна кладка й гранітний цоколь з колотою поверхнею підкреслюють фактуру фасадів. Внутрішній простір лікарняних крил організований уздовж коридорів, а житлової частини — за секційним принципом. Із боку двору між корпусами влаштовані тераса та балкон на металевих опорах.
Будівля мала входи з вулиці Святого Миколая й подвір’я, сполучені з кам’яними двомаршевими сходами. Продумане планування поєднувало лікувальні приміщення, житло та службові функції, роблячи споруду важливим прикладом міської медичної архітектури початку XX століття.
Будівля лікарні Генріха Бера — виразна пам’ятка північного модерну в старому Олександрівську. Її спорудили для приватної лікарні та пологового притулку. Заклад поєднував акушерську допомогу з хірургічним та офтальмологічним напрямами, а його історія тісно пов’язана із соціальною підтримкою мешканців міста.
Цегляний корпус має два основні поверхи, напівпідвальні приміщення та заокруглене наріжжя. Два крила розташовані під прямим кутом уздовж вуличної забудови. Разом із колишнім житловим блоком вони утворюють П-подібну композицію; окремі частини згодом надбудували до трьох поверхів.
Відкрита цегляна кладка й гранітний цоколь з колотою поверхнею підкреслюють фактуру фасадів. Внутрішній простір лікарняних крил організований уздовж коридорів, а житлової частини — за секційним принципом. Із боку двору між корпусами влаштовані тераса та балкон на металевих опорах.
Будівля мала входи з вулиці Святого Миколая й подвір’я, сполучені з кам’яними двомаршевими сходами. Продумане планування поєднувало лікувальні приміщення, житло та службові функції, роблячи споруду важливим прикладом міської медичної архітектури початку XX століття.
Громадським транспортом до зупинки «Базарна» Неподалік: Прибутковий будинок Я.І. Лещинського, Залізничний вокзал станції «Олександрівськ» Катерининської залізниці, Електрична станція, Свято-Покровський Архієрейський собор, Запорізький обласний краєзнавчий музей
Свято-Покровський Архієрейський собор - пам'ятка культової архітектури та ...
У Запорізькому обласному краєзнавчому музеї відкрито для відвідування понад ...
У 1910 році лікар Генріх Бер отримав дозвіл Катеринославського губернського правління на спорудження приватної лікарні в Олександрівську. 12 травня 1911 року він подав до міської управи проєкт забудови власної садиби на розі Миколаївської та Покровської вулиць. Будівництво датують 1911–1912 роками.
Проєкт передбачав двоповерховий мурований корпус із підвалами, лікарняними приміщеннями, квартирою та надвірними службами. З боку нинішньої вулиці Святого Миколая до комплексу згодом приєднали сусідній будинок Г. Келлера. Лікарню відвідували, зокрема, мешканці менонітської колонії Шенвізе.
Приватний заклад брав участь у наданні безоплатної допомоги породіллям за підтримки міської влади. Компенсація витрат дозволяла забезпечувати догляд, ліки, білизну й необхідні медичні матеріали. Окрім пологового притулку, тут працювали хірургічне та офтальмологічне відділення.
У 1914 році лікарню включили до переліку закладів, що використовувалися як військові шпиталі, із можливістю розміщення 50 ліжок для молодших офіцерів. Під керівництвом Бера та за підтримки Шенвізької менонітської громади тут надавали хірургічну допомогу пораненим. У радянський період заклад повністю перепрофілювали на пологовий будинок.
У 1910 році лікар Генріх Бер отримав дозвіл Катеринославського губернського правління на спорудження приватної лікарні в Олександрівську. 12 травня 1911 року він подав до міської управи проєкт забудови власної садиби на розі Миколаївської та Покровської вулиць. Будівництво датують 1911–1912 роками.
Проєкт передбачав двоповерховий мурований корпус із підвалами, лікарняними приміщеннями, квартирою та надвірними службами. З боку нинішньої вулиці Святого Миколая до комплексу згодом приєднали сусідній будинок Г. Келлера. Лікарню відвідували, зокрема, мешканці менонітської колонії Шенвізе.
Приватний заклад брав участь у наданні безоплатної допомоги породіллям за підтримки міської влади. Компенсація витрат дозволяла забезпечувати догляд, ліки, білизну й необхідні медичні матеріали. Окрім пологового притулку, тут працювали хірургічне та офтальмологічне відділення.
У 1914 році лікарню включили до переліку закладів, що використовувалися як військові шпиталі, із можливістю розміщення 50 ліжок для молодших офіцерів. Під керівництвом Бера та за підтримки Шенвізької менонітської громади тут надавали хірургічну допомогу пораненим. У радянський період заклад повністю перепрофілювали на пологовий будинок.